Неділя, 28/02/2021, 10:29 AM
Вітаю Вас Гість | RSS

ЧАПЛИНСЬКИЙ НВК

Меню сайту
Міні-чат
200
Новини
Статистика

Всього онлайн 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Наука

Законодавство України про права дітей

 

Право на свободу включає такі аспекти, як гарантії від незаконного арешту та затримання, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право залишати Україну та повертатись в Україну.

Недоторканість особистого життя означає, що ніхто без згоди громадянина не має права втручатися в його особисте життя, обмежувати його подружні, родинні, інтимні та інші прояви індивідуальної активності.

Серед норм законодавства України, що стосуються охорони особистого життя, слід окремо виділити такі.

Недопустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, право громадян знайомитися із відомостями про себе. Тобто забороняється збирання відомостей про особу, якщо немає її попереднього погодження. Ви маєте право:

-               знати під час збору інформації, які відомості про Вас, з якою метою, як, ким, з якою ціллю використовуються;

-               заперечувати достовірність, повноту, доречність інформації.

Не припускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдження інформації про неповнолітніх, які здійснили злочин, про злочини щодо неповнолітніх, а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дає можливість ідентифікувати (розпізнати) особистість.

Право на збереження лікарської таємниці (ст. 31), за яким медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості.

Недоторканість житла (ст. 30). Це означає, що ніхто не має права знаходитися у чужому житлі проти волі його мешканців.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31).

Конституція закріплює свободу думки і слова, світогляду і віросповідання (ст. 34).

Свобода слова – це вільне вираження поглядів та переконань.

Свобода думки передбачає відсутність державної ідеології, нав’язаної громадянину як юридичний обов’язок.

Щодо питання свободи віросповідання, то законодавством України встановлено, що батьки мають право за взаємною згодою подружжя виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Також закріплено право навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту. Зазначимо, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.

Частина 1 ст. 52 Конституції України передбачає рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Правовий статус дитини, окрім Конституції України, визначають ряд законів і підзаконних нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для "маленьких громадян” нашої держави.

В Законі України "Про громадянство України” від 18.01.2001 року зазначено, що "дитина – особа віком до 18 років”.

В цивільному та сімейному законодавсті України поняття особи, що не досягла 18 років визначається поняттями "малолітньої” та "неповнолітньої”.

Відповідно до Цивільного кодексу України малолітньою є особа, яка не досягла 14 років та наділена частковою дієздатністю. Малолітні мають право:

-               самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

-               здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповнолітньою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та наділена неповною дієздатністю.

Неповнолітні особи крім правочинів, що можуть вчиняти малолітні особи, мають право:

-               самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;

-               самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи дохід, за винятком нерухомих речей і транспортних засобів;

-               з 16 років вправі влаштуватись на роботу;

-               самостійно здійснювати права автора творів науки, літератури, мистецтва, права на об’єкти промислової власності чи власності на інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;

-               бути учасниками та засновниками юридичних осіб;

-               за нотаріально посвідченою згодою батьків здійснюють угоди стосовно транспортних засобів або нерухомого майна, яке їм належить;

-               за згодою батьків розпоряджатися коштами, що внесли інші особи на їхнє ім’я в банківські установи.

Закон України "Про охорону дитинства”, прийнятий Верховною Радою України 26.04.2001 року на виконання Конвенції про права дитини, завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні, забезпечує кожній дитині право:

-               на житло – діти-члени сім’ї наймача чи власника житлового приміщення – мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником чи наймачем;

-               на майно – кожна дитина в тому числі і усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і коштів батьків чи одного з них, у випадках їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання; дитина, батьків якої позбавлено батьківських прав, не втрачає права на наслідування їхнього майна у випадку визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісті відсутніми, дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати угоди, що зачіпають майнові та житлові права дітей та належать нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації.

Окрім вищезгаданих, дитина має й інші, передбачені Сімейним кодексом України, Законом України "Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Законом України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Законом України "Про освіту” права. А саме:

-               бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім’ї;

-               власності на майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання);

-               висловити свою думку щодо способу управління її майном та на відшкодування матеріальних збитків за шкоду, завдану її майну;

-               з 14 років брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання, а також і на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними;

-               з 16 років змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом;

-               з 14 років вільно самостійно пересуватися по території України і вибирати місце перебування;

-               з 16 років вільно самостійно виїжджати за межі України;

-               з 6 до 18 років об’єднуватись у дитячі громадські організації;

-               з 14 до 35 років об’єднуватись у молодіжні організації;

-               противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї;

-               звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а з 14 років – безпосередньо до суду.

 

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРО ПРАВА ДИТИНИ

Усі ми повинні створити світ, сприятливий для дітей, світ у якому кожна дитина почуватиметься захищеною, де її думка буде поважатися, де немає місця насильству, світ, який би дав змогу виховати здорове, щасливе, досконале покоління.

Оскільки сьогоднішні діти – завтрашні громадяни, то їх захист і розвиток є передумовою майбутнього розвитку людства.

І тому підвищення добробуту, рівня забезпеченості, виховання та забезпечення усього найкращого дітям стало головною метою багатьох держав.

Людство поступово втілює свої прагнення.

20 листопада 1959 року Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй було проголошено Декларацію прав дитини, 30 вересня 1990 року – Всесвітню Декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, 10 травня 2002 року – Декларацію та План дій "Світ, придатний для життя дітей.

5 жовтня 2000 року Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182.

Базовим документом, спрямованим на захист дітей є Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1989 році та ратифікована Україною 27.02.1991 року. Держави-сторони взяли на себе обов’язок поважати і забезпечувати всі права дитини, передбачені Конвенцією. Конвенція визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.

Пропонуємо Вам основні положення Конвенції ООН про захист прав дітей, переказані дітьми з деякими коментарями.

Ст. 1. До 18 років Я – дитина.

Ст. 2. Я маю право незалежно від того, якого кольору моя шкіра, хлопчик я чи дівчинка, скільки мені років, якої я нації, якою мовою розмовляю, в якого Бога вірю, багатий я чи бідний, здоровий чи хворий, які у мене батьки та ні від чого іншого. Ніхто не має права позбавити мене всіх прав чи покарати мене за те, що думаю, роблю я чи мої батьки.

Ст. 3. Держава в усьому, що мене стосується, повинна виходити з моїх найкращих інтересів.

Ст. 6. Я маю невід’ємне право на життя.

Ст. 7. Я маю право мати ім’я, знати своїх батьків та свою країну.

Ст. 8. Держава повинна поважати моє право на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки.

Ст. 9. Ніхто не може розлучити мене з моїми батьками без мого бажання. Я маю право бачити своїх батьків, коли мені цього захочеться.

Ст. 10. Якщо мої батьки живуть у різних державах, я маю право регулярно підтримувати з ними стосунки.

Ст. 11. Держава веде боротьбу з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Ст. 12. Я можу вільно говорити, що думаю, навіть в присутності дорослих.

Ст. 13. Я маю право вільно виявляти себе, якщо це не торкається честі, здоров’я інших людей.

Ст. 14. Я маю право думати про все, що хочу, вірити в Бога, сповідувати релігію, незалежно від інших.

Ст. 15. Я маю право на свободу мирних зборів.

Ст. 16. Ніхто не може торкатися мене, заходити до моєї кімнати, читати мої листи, чіпати мої речі, якщо я цього не хочу чи мені це неприємно.

Ст. 17. Я маю право читати газети та журнали, дивитися телевізор, слухати радіопередачі, які розвивають мої здібності.

Ст. 18. Мої батьки несуть основну відповідальність за моє виховання та мій розвиток.

Ст. 19. Мої батьки не можуть бити мене, ображати, змушувати працювати, якщо я цього не хочу.

Ст. 20. Я маю право на захист та турботу держави, якщо залишусь один і мені буде дуже погано вдома.

Ст. 21. Якщо батьки мене не люблять або відмовилися від мене, я можу жити з новими батьками.

Ст. 22. Держава піклується про мене, якщо я навіть не такий як всі інші.

Ст. 23. Якщо я буду хворіти, мої батьки повинні турбуватися про мене, якщо це потрібно, то запрошувати вчителів додому.

Ст. 24. Якщо я захворію, мені буде надана найкраща медична допомога.

Ст. 27. Якщо батьки не можуть віддати мене в гуртки, клуби за інтересами, спортивні секції, – можу попросити про це державу.

Ст. 28. Я маю право безкоштовно вчитися в школі, право на шанобливе ставлення вчителів.

Ст. 29. Навчання повинно розвивати всі мої здібності, повагу до прав інших людей.

Ст. 31. Я маю право гратися, відпочивати, співати, танцювати, малювати, якщо це не заважає іншим.

Ст. 32. Ніхто не може змусити мене робити те, що шкодить моєму здоров’ю.

Ст. 33. Я маю право на захист держави від незаконного зловживання алкоголю, наркотиків та тютюну.

Ст. 35. Ніхто не може вкрасти мене.

Ст. 37. Ніхто не може скривдити мене, незаконно посадити у в’язницю. Якщо я попаду у в’язницю, – держава повинна піклуватися про мої найкращі інтереси.

Ст. 38. Ніхто не може примусити мене воювати.

Ст. 39. Якщо я залишусь без батьків, – я маю право на будинок, їжу, лікування.

Ст. 40. Якщо я що-небудь порушу, – мене можуть заарештувати до того, як докажуть мою провину; якщо заарештували – маю право на повагу; право мовчати; право викликати батьків, чи тих, хто їх заміняє; право на справедливий суд; право на повагу до мого особистого життя.

Концепція прав дитини включає такі аспекти:

-               по-перше: кожна влада має свої обмеження;

-               по-друге: у кожної дитини є своя автономна сфера, в яку ніяка сила не може втручатися;

-               по-третє, кожна дитина може зробити серйозну заяву проти держави з метою захисту своїх прав.

Україна не виняток серед країн, що бажають кращого майбутнього для своїх дітей. Тому приєднуючись до міжнародних конвенцій, укладаючи міжнародні договори про співробітництво, беручи участь у розробці загальнонаціональних та міжнародних програм діяльності, поступово втілює в життя основні загальнолюдські цінності.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного порушення 16-річного віку.

До осіб віком 16-18 років, які вчинили адміністративне правопорушення застосовуються заходи впливу:

1)  зобов’язання публічно попросити вибачення у потерпілого;

2)  попередження;

3)  догана або сувора догана;

4)  передача неповнолітнього під нагляд батькам чи педагогічного, трудового колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

У разі вчинення особами віком 16-18 років правопорушень, передбачених наступними статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення (у тексті – КУпАП), вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах:

-      44 (незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збути в невеликих розмірах);

-      51 (дрібне розкрадання державного або колективного майна);

-      121-127 (порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів);

-      ч. 1, 2 статті 130 (керування транспортними засобами в стані сп’яніння);

-      173 (дрібне хуліганство);

-      174 (поширювання неправдивих чуток);

-      185 (злісна непокора розпорядженню або вимозі працівника міліції чи їх образа);

-      190-195 (порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж вогнeпальної, холодної або пневматичної зброї);

З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком ст. 185 КУпАП) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП:

1. попередження;

2. штраф;

3. сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;

4. конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;

5. позбавлення спеціального права (до 3 років);

6. виправні роботи (до 2-х місяців, 20 % від зарплати);

7. адміністративний арешт (до 15 діб).

 

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе увагу.

На сьогодні це зумовлено тим, що неповнолітні завжди визнавалися злочинцями особливого роду і становлять одну з найбільш кримінально уражених верств населення.

Соціальна занедбаність неповнолітніх за умов плюралізму поглядів, відсутності чітких моральних орієнтирів сприяє виникненню та поширенню негативних явищ в середовищі неповнолітніх.

За сучасних умов розвитку суспільства визнається, що для неповнолітніх злочинців недостатнім є застосування лише медико-педагогічних заходів. У певних випадках держава змушена притягувати їх до кримінальної відповідальності.

Чинне законодавство передбачає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років (ст. 22 КК України). Лише за деякі злочини, спеціально вказані в законі, кримінальна відповідальність може настати з 14 років.

Згідно ч. 2 ст. 22 КК України особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за:

-      умисне вбивство (статті 115-117 КК України);

-      посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443 КК України);

-      умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України);

-      умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України);

-      диверсію (стаття 113 КК України);

-      бандитизм (стаття 257 КК України);

-      терористичний акт (стаття 258 КК України);

-      захоплення заручників (статті 147 і 349 КК України);

-      зґвалтування (стаття 152 КК України);

-      насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153);

-      крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308 КК України);

-      грабіж (статті 186, 262, 308 КК України);

-      розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308 КК України);

-      вимагання (статті 189, 262, 308 КК України);

-      умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399 КК України);

-      пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277 КК України);

-      угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України);

-      незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 278 КК України);

-      хуліганство (стаття 296 КК України).

Разом з тим, вже з 16, а не з 14 років, настає кримінальна відповідальність за вбивство з необережності і умисне легке тілесне ушкодження.

Кримінальний кодекс України, враховуючи біологічні, соціальні та психологічні особливості неповнолітніх, по-новому визначає їх кримінальну відповідальність та покарання.

Це означає, що вперше у вітчизняному КК у спеціальному розділі (розділ XV Загальної частини) сконцентровані питання щодо: видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх злочинців; призначення їм покарання; звільнення неповнолітніх, які скоїли злочини, від кримінальної відповідальності та покарання; погашення та зняття судимості.

Якщо загалом характеризувати ці положення, то висновок один – порівняно з дорослими, злочинці-неповнолітні мають привілейований кримінально-правовий статус.

По-перше, чинний КК України виділяє окрему систему покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визнаних винними у скоєнні злочину. Відповідно до ст. 98 КК України до неповнолітніх можуть бути застосовані лише п’ять видів основних покарань (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк), а також два види додаткових (штраф та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю).

Водночас їх не можна карати, наприклад, обмеженням волі та довічним позбавлення волі.

На відміну від дорослих, у них не можна конфісковувати майно.

По-друге, КК України передбачив особливі розміри покарань неповнолітніх. Так, максимальний розмір штрафу для такої особи може становити п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для дорослих – тисяча, а в деяких випадках – і більше). Якщо громадські роботи дорослим можуть бути призначені на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, то неповнолітнім – від тридцяти до ста двадцяти годин. Покарання у вигляді виправних робіт може бути призначено неповнолітньому на строк від двох місяців до одного року, тоді як дорослому – від шести місяців до двох років. Також зменшено розмір відрахувань із суми заробітку засудженого-неповнолітнього: він становить 5-10 відсотків (для дорослих 10-20 відсотків). Коротший для неповнолітніх і строк арешту, а позбавлення волі їм може бути призначено на строк не більш як 10 років (і лише за умисне позбавлення життя людини – до 15 років).

Ще вужче коло покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку. Переважна більшість санкцій єдиним покаранням за вчинення такими особами злочинів передбачає позбавлення волі на певний строк. Лише в ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка, що карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років), ч. 1 ст. 186 КК України (грабіж, що карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років), ч. 1 ст. 277 КК України (пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, що карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років) альтернативою позбавлення волі є штраф.

У ч. 1 ст. 296 КК України (хуліганство, що карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років) єдиним покаранням, що може бути застосовано до таких неповнолітніх, є штраф.

По-третє, КК України (ст. 97) передбачає можливість звільнення неповнолітнього, який уперше скоїв злочин невеликої тяжкості, від кримінальної відповідальності. Але за умови, що виправлення цього неповнолітнього можливе без застосування покарання. Дійшовши такого висновку, суд застосовує до підсудного неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.

По-четверте, виходячи з принципів гуманізму, КК України встановлює для неповнолітніх особливу підставу для звільнення від покарання. Йдеться про ситуацію, коли неповнолітній, який скоїв злочин невеликої або середньої тяжкості, щиро покаявся і в подальшому поводився бездоганно з правової точки зору. У цьому разі суд, дійшовши на момент встановлення вироку висновку про недоцільність застосування покарання до такого неповнолітнього, може звільнити його від покарання і застосувати до нього примусові заходи виховного характеру (застереження; обмеження дозвілля; передання неповнолітнього під нагляд батьків, педагогічного чи трудового колективу, інших осіб; покладення на нього обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду; направити неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи).

Це особливо треба мати на увазі батькам, щоб не дивувалися потім, що за скоєння однакового злочину одне чадо опинилося за гратами, інше – на волі. Зможете довести суду виховний потенціал своєї сім’ї, колективу, де навчається чадо – позбавите його "неба у клітинку” і подальшої долі рецидивіста. Зрозуміло, що такого привілею для дорослих злочинців не передбачено.

 

 

Категорія: Наука | Додав: LavDar (09/12/2013)
Переглядів: 757 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
ЧАС
Останній дзвоник
Друзі сайту